Про розлучення я думаю з ранку до вечора, сил бути поруч з дружиною, бачити її в своєму житті більше немає. Останній рік я взагалі прокидаюся з цим бажанням і з ним же засинаю. І немає, я не вподобав собі іншу бабу.Ми одружилися, коли нам було по 25; що ми тоді розуміли? Були молодими, закоханими, але любов випарувалася, ніби не було її.У нас спільна дитина, за нього і тримаємося. Але син скоро стане повнолітнім. Не впевнений, що він мене зрозуміє, але з часом, напевно, прийме мій вибір. Адже він хлопець.Дітей дружина не хотіла категорично.Казала: доходи у нас низькі, потрібно спершу розібратися, забезпечити тил.Тобто, вголос мені боялася сказати, мовляв, заробляю мало, не вірить в мене. Але я зрозумів. Мене і по телевізору дратують ці баби, пилящие мужиків, що мало грошей приносять. Але думав, ми — то з дружиною один одного любимо. Нас це не стосується.Але дружина, схоже, вважає, що любов окремо, але грошей вона не замінить. Схоже, історії з телевізора з моєї списали: у мене очі відкрилися.
Будинок у нас невеликий, не міська багатоповерхівка, де окремий під’їзд — як незнайомий район. Ні. Триповерховий будинок, три під’їзди, все життя поруч. І ось склалося: відразу три родини приблизно в один час продали квартири, поїхали. Заселилися нові. І атмосфера відразу змінилася. З’їжджали-то алкаші, всякі бабки-пенсіонерки.Ще недавно в нашому дворі моя сім’я була найкрутішою, зразком для наслідування, об’єктом заздрощів. А інших ми особливо і не знаємо, у нас тут своя компанія склалася, адже разом цей будинок заселяли колись, зріднилися вже. Так що ми жили, як прийнято, порівнювати ні з ким було.Нові сусіди виявилися нормальними, влилися в спілкування. І в гості заходимо, і допомагаємо один одному. Вечорами до мангальчіку теж виходять, не гребують. І я дивлюся поблизу, як ці люди спілкуються між собою.Цікавий у них уклад.
Може, вони і лаються між собою, але ніхто ніколи цього не бачив.Може, дружини і бурчать на чоловіків, але на людях ні натяком не дозволили собі їх зачепити. А ось моя дружина за мовою не стежить, вивалює всі, що на умі, при чужих, при своїх, стриматися не може. Іноді і накричати здатна, адже їй не соромно. Раніше і мені було байдуже, але на тлі пристойних людей це стало різати вуха. Так, звичайно, вдома ми сваримося, як все, але на людях хотілося б зберігати гідність.І ось чужі люди поруч.»Ой, да ладно придумувати, все ж свої! — відмахується дружина, — що ми, один у одного не знаємо …»Але мені противно.Може, я істеричка або неженка — за словами дружини. Але вислуховувати від неї, мовляв, я злидні, мовляв, вона практично сама сім’ю містить, мені неприємно.Вона впевнена: за все життя я нічого не добився. Чи не зібрав грошей синові на платну освіту в університеті в Москві. Не зміг зробити в квартирі ремонт без її фінансової підтримки, вона одна все робила. Її послухати, я взагалі в будинку ніхто, вона одна і ремонт, і дитину, і навчання тягнула …Зарплата у мене по місту значна, тисяч під сто.
Відпускні — взагалі відразу триста. Але я все гроші віддаю дружині, щоб вона розподіляла фінанси, рулювала ними. Збираємо і на навчання синові, і на весілля. Тільки при такому ось підході особисто я собі нічого закрисіть не можу. Природно, не зібрав нічого на окремому рахунку, може, сам дурень?Але дружина зі своєю тридцаткой, яку вона в бюджет не вкладає взагалі, пиляє мене і пиляє. Кожен день. Але я навіть не питаю, де ця її тридцятка.І вона мені противнее з кожним днем, навіть голос став якимось їдким, кислим. Я навіть доторкатися до неї не можу.Вічно винен.Вічно купив не те, не там і не так.І без її мудрого керівництва, на її думку, я б давно пропав.Я все ще люблю цю жінку, хотів би, щоб і вона мене любила. Але чим більше я для неї роблю, тим гірше стає.А я дивлюся на неї і думаю: чому інші знайомі чоловіків не гризуть і не ганьблять перед людьми? Ні на роботі, ні у сусідів … А дружина поводиться так, немов я їй життя зламав. І я заплутався в цій чужій, не потрібною мені життя, де жодного разу не чув простого «спасибі».
