Вестибюль дорогого готелю, верхні зали якого відбивалися в позолоті. Секретарка поговорила з кимось по телефону, повісила трубку і застигла від подиву, помітивши, що літній чоловік, дуже бідно одягнений, в старих поношених черевиках і безглуздій накидці, накульгуючи, іде до неї від дверей.»Дорога дівчинка, я хочу зняти у тебе кімнату», — сказав він.» Ні, — видихнула вона, нарешті взяв себе в руки.»Вибачте що?» Віль них номерів немає », — пояснила дівчина.Чоловік подивився на значок, приколотий до її блузці, і сказав:» Анжела, але я бачу, що вільних кімнат багато. Там принаймні 10 ключів висять на своїх місцях «, — сказав він розчаровано.» Ти не розумієш, у нас немає для тебе номера. Це не нічліжка, а п’ятизірковий готель, і ми не можемо ризикувати своєю репутацією, впускаючи сюди кого б то не було .Але, Анжела, будь ласка, я виконав дуже довгий шлях і дуже втомився. У мене болить голова, і мені потрібно трохи відпочити. Анжела махнула рукою, і менеджер негайно підійшов до неї »»Здрастуйте, чим я можу вам допомогти? »
«Валерій Петрович, ось людина, яка хоче заселитися до нас, я пояснюю, що у нас немає вільних номерів, але він сперечається і доводить зворотне. Тепер він вимагає Марата Владиславовича, і взагалі, я не розумію, куди дивиться Федір Васильович, він швейцар або хто ?! «В цей час звідкись вийшла молода покоївка і здивовано підняла брови, дивлячись на Анжелу.»Що це за жебрак, нічого страшного, ти впустиш всіх покидьків, а мені за ними прибирати»Старий потер скроні, на лобі виступили крапельки поту.»Як вас звати? — запитав його кер івник.» Віктор Іванович, — сказав старий. Сподіваюся, Віктор Іванович, вам більше не потрібно пояснювати, чому ви не можете стати нашим кл ієнтам ». Ви не розумієте, — почав благати Віктор Іванович, — я приїхав сюди здалеку, я дуже втомився і погано себе почуваю, будь ласка, дайте мені будь-яку кімнату, найменшу, найдешевшу, я заплачу. У мене пр осто немає сил, щоб знайти інше місце для нічліжки. Вже так пізно, майже ніч, я зовсім не знаю міста, і я дуже голодний ».Старий хотів сказати кілька слів, але у нього не було часу. Здоровань Федір, років на двадцять молодший від нього самого, схопив бідного за комір і буквально виволік з готелю під підозрілі репліки Валерія і сміх Анжели.
Почекай хвилинку, — крикнув йому вслід Валерій, — Куди ти йдеш через парадні двері, йди до чорного входу.Федір слухняно повернувся і через кілька кроків виявився у вузькому коридорі, де зіткнувся з молодою жінкою.«Федя, Федя, що ти робиш? Відпусти його, зараз же! » — запротестувала вона. Ти заподієш йому біль!»«Тримайся подалі від цього, чи тобі це потрібно більше всіх ?! Валерій Петрович наказав мені ».«Так відпусти його, Федір, ну будь чоловіком! ‘»Тоді ви самі і випустіть його, а я піду до себе. Боже упаси його повернутися в зал! »Олена підхоп ила майже впалого Віктора і, підтримуючи його під лі коть, вивела на вулицю.» Спасибі, Олена, — видихнув Віктор.» Я ніч ого не робила, але навіщо ти прийшов сюди, адже тут так дорого?Я знаю, у мене просто немає сил шукати щось ще, хоча б ще на одну ніч. «Двері відчинилися, і ті, чия зміна на сьогодні закінчилася, почали виходити. Вони хіхікали, дивлячись на Олену і її супутника.Жінка середніх років глузувала з молодою дівчиною.»Навіщо вони це роблять?» — запитав Віктор Іванович. — «Які у вас злі люди? »
» Вони не злі, вони звичайні ».»Чим ти заробляєш на життя?»»Мию посуд. Зараз під’їде Костя, мій чоловік, і ми всі разом поїдемо до нас додому. Це недалеко, всього 15 хвилин. Звичайно, це правда. Ми живемо в однокімнатній квартирі, яку Кості дали, коли він випустився з дитбудинку ».» А чоловік не заперечуватиме? Костя. Він інвалід, у нього немає ноги. Костя працював в автосервісі, він взагалі майстер від Бога, з закритими очима міг розбирати машини, а одного разу його напарник прийшов на роботу п’яним і погано закріпив ліфт ».В ту ж мить спалахнули фари. Костя, міцний, високий хлопець, дійсно зрозумів нещастя Віктора Івановича, познайомився з ним і відразу запропонував йому переночувати.Навіть за вечерею, дивлячись на їхні обличчя, він думав, що вони щасливі, незважаючи ні на що. І йому так пощастило, що в ньому була хоч крапля людської доброти в чистому вигляді.Дізнавшись, що у Віктора немає термінових справ в місті, Олена і Костя не відпустили його і запропонували залишитися хоча б на пару днів. Незабаром чоловік опитав Костю відвезти його в готель, де працювала Олена.Костянтин здивувався, але сперечатися не став, і Віктор знову увійшов в готель, тільки на цей раз не через парадні двері, а через чорний хід. Віктор точно пам’ятав, де знаходиться. У залі було багато людей, але Віктор відразу впізнав Анжелу, вона стояла поруч з високим вродливим чоловіком років 30 і щось кокетливо йому говорила.
Це був керуючий готелем Марат Владиславович, і ось уже півроку дівчина робила все, щоб привернути його увагу. Побачивши Віктора, Анжела впізнала його і скрикнула від подиву, коли зрозуміла, що він прямує до них/. Боже мій, ти знову прийшов сюди! — вигукнула вона. — Я зараз же покличу швейцара, він знову тебе викине! »
Марат обернувся і здивовано подивився на старого.» Я все поясню, — почала дівчина, але Віктор перебив її.»Не турбуйтеся, я сам все поясню »Після важкого монологу Віктора з Маратом всі були в шоці.»Віктор, будь ласка, не йди, ми зробимо все, щоб вирішити твою проблему», — крикнув йому вслід Марат, але його прохання не були почуті.»Ти мене дуже розчарував, Марат, я тобі влаштую, тобі цього мало не покажеться !!» — останні слова Віктор прокричав у відповідь Марату і вийшов з готелю. Вони ще не знали, як сильно будуть плакати і жалкувати про те, що зробил
